Полеглі Захисники Корнинської територіальної громади

 СВІРЖЕВСЬКИЙ Роман Петрович

Народився 18.09.1994 року в с.Корнин Рівненського району.
У 2012 році закінчив Корнинську ЗОШ. 

   06 листопада 2012 року був призваний на військову службу до лав української армії. Після закінчення строкової служби був зарахований на військову службу за контрактом.
Військовослужбовець військової служби за контрактом, молодший сержант  Свіржевський Роман Петрович – командир відділення командно- штабних машин  начальника радіостанції взводу командно-штабних машин центру зв’язку. Військова частина А-1671 (55 Рівненська окрема бригада оперативного командування  «Захід»).
     У липні 2014 року отримав поранення під час виконання бойового завдання.

Загинув 01 травня 2016 році в смт. Нижня Дуванка Сватівського району  Луганської області.

Відзначений Подяками за виконання бойових завдань в зоні АТО з військових частин, в яких проходив службу. Посмертно нагороджений знаком народної пошани орденом «За мужність і відвагу».

Відзначався особливою відповідальністю при виконанні військових завдань, не рахувався з особистим часом, завжди був готовий прийти на допомогу товаришам. 

Похований в с. Корнин.

ІЛЬЧУК Сергій Петрович

Народився 17 січня 1981року у м. Рівне. Був єдиним сином у сім'ї. Навчався у школі 22 міста Рівного. Пізніше закінчив ВПУ#1 де здобув професії штукатура, лицювальника -плиточника, маляра. Після служби в армії одружився. В сім'ї народилось 5 прекрасних синів і донечка. Сергій був найкращим батьком і другом своїм дітям, люблячим, коханим чоловіком, щирим та вірним другом.
Він дуже любив подорожувати, особливо любив відпочивати з сім'єю в Карпатах. Мав багато друзів, був дуже гостинним і щирим! 
Сергій мав чуйне добре, серце, завжди де міг допомагав іншим.

Ось і страшний лютий 2022 року. Він не став осторонь, не втік. Навіть, маючи можливість їхати за кордон, він обрав інше, обрав рятувати людей з-під обстрілів та  вивозити їх у безпечне місце.
Це було свідоме рішення  людини великого серця! 
Поїхавши раз і побачивши те горе і ту розруху, яке ворог приніс в нашу країну, він не зупинився, він їхав знову і знову...

Те, як жорстоко його авто з червоними хрестами і написом Евакуація 11 березня 2022 року розстріляли ті нелюди під час шостої поїздки, свідчить про те, що вони прийшли нищити і вбивати все живе і прекрасне! 

Сергій віддав своє життя  недарма, як і кожен загиблий військовий, кожен медик чи звичайний українець. Всі вони віддали своє життя за майбутнє наших дітей, нашої країни, щоб зупинити це зло!

На жаль, 17 березня 2022 року Сергій помер у лікарні від ускладнень отриманих поранень.

Він назавжди залишиться в наших серцях люблячим, щирим, добрим, найкращим татом та чоловіком!

"Бо нема більшої любові, як хто душу свою положить за ближнього свого"!

РИБАК Аркадій Анатолійович 

Народився 21 жовтня 1979 року у місті Здолбунів. Коли Аркадію виповнолося два роки, його батько залишив сім’ю, вихованням займалася мама та  старша сестра.

 Навчання Аркадій розпочав у 1986 році у Здолбунівській  загальноосвітній школі №1.

1994 року поступив у професійно- технічне училище №3 міста Здолбунова на слюсара по ремонту автомобілей.

У  1997 був призваний до прикордонної військової служби у місто Мукачево. Після проходження строкової служби працював будівельником.

1999 року одружився  з Рибак Марією Віталіївною 1981р.н., від тоді проживав у с.Загороща . Спільно з дружиною мають трьох діток, сина  Владислава 2000р. н., та двох доньок Вероніку 2010р.н. та Злату 2012 року народження. Аркадій дуже любив та цінував свою сім’ю. Завжди був усміхнений , життєрадісний та позитивний, він був із тих людей, про яких кажуть «душа компанії».

Від початку російського вторгнення на територію нашої країни 24.02.2022р., Аркадій одним із перших став на захист територіальної цілісності  та незалежності України, він активно долучився до місцевого добровільного формування, а згодом, 07.03.2022 року, сам звернувся у військомат, щоби повідомити про себе , що він є, адже проживав не за місцем реєстрації.

. 09 березня 2022 року був призваний до збройних сил України. З квітня 2022 року відправлений на передову оборону у Донецьку область.

24 травня, якого він так чекав, адже мав надію, що саме цього дня відбудеться то ротація  і їх змінять та він матиме можливість поїхати додому, де за декілька тижнів мав стати дідусем, і ця думка гріла його серце та надавала сил триматися та підбадьорювати побратимів , тому що ворог обстрілював їх позиції безпощадно і обстріли не вщухали…

Та нажаль.… 24 травня 2022 року, 09:30 ранку, с. Новобахмутівка, Донецька область, 90тий день війни. Під час виконання бойового завдання, від обстрілу російських ракет було вщент знищено їх позиції. Загинув  Аркадій…

Вічна пам’ять та шана Рибаку Аркадію Анатолійовичу.

ЧАЙКА Олександр Віталійович 

Народився 19 вересня 1973 року в Рівному, навчався в 23-й місцевій школі, згодом, в Інституті інженерів водного господарства. Працював закордоном. Після народження старшого сина,  Олександр розпочав власну справу, став підприємцем. Спільно з другом відкрили магазин електротоварів.
Найкращий чоловік і тато, уважний син, вірний друг. Любив спорт, гори. Був  добрим, дуже щирим і щедрим. Завжди намагався допомогти, підтримати кожного, тож коли розпочалася війна, Олександр, як міг, допомагав волонтерам, військовим, особливо з електротоварами, з чим, безпосередньо, працював.  
Згодом Олександр Чайка й сам отримав виклик до військкомату.

На жаль, він загинув у бою 22 липня 2022 року поблизу села Успенівка Запорізької області. Без чоловіка залишилася дружина, без батька - троє дітей.

Він віддав своє життя задля України, задля здобуття перемоги над ворогом, задля її відбудови і утвердження новітньої держави в родині цивілізованих народів. 
Завдяки таким людям - Україні бути!

Тимчук Богдан Федорович

Народився 10 жовтня 1969 року у селі Колоденка. 
29 травня 1994 року одружився, спільно з дружиною мають чотирьох чудових синів.

Богдан Тимчук – військовослужбовець Збройних Сил України, в мирний час працював, любив і турбувався про свою сім’ю, мав, як і кожна людина, плани в житті, та з вторгненням ворога в країну громадянин України, мужній чоловік найпершим завданням для себе обрав захист своєї землі, своєї родини, своїх земляків, своєї України і за них віддав життя. Із початком російського вторгнення, на виклик військкомату, 23 квітня чоловік вже був на навчальному полігоні в селі Старичі Львівської області, орієнтовно через місяць був переведений у 10 гірськоштормову бригаду в селищі Коломия Закарпатської області, на Тучинському полігоні здобув навики навідника-оператора БМП. 13 червня частину бригади було відправлено на схід нашої країни. База дислокації була в Краматорську. Богдан воював у населених пунктах Лисичанськ, Бахмут, після другого бою в Дружківці 27 червня потрапив у санчастину, де реабілітувався 5 днів. Після реабілітації повернувся на передову, де спільно із побратимами боронив державу та знищував ворога.

28 липня воїн отримав осколкове поранення внаслідок артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Берестове Бахмутського району Донецької області, 30 липня Богдан помер у Краматорській міській лікарні№ 2 від ускладнень унаслідок отриманих поранень.

Поховали полеглого на кладовищі в селі Колоденка.

Вічна слава та шана Герою!